Воїни в білих халатах

Великий внесок у  перемогу радянського народу над ворогом внесли мужні учасники партизанського руху й підпільних організацій. Особливе місце серед них займали медичні працівники - представники найгуманнішої професії. Їх називали солдатами невидимого фронту. Скромна, непомітна на перший погляд, боротьба медиків в умовах терору й голоду була особливо важкою та ризикованою. Помилкові діагнози, завдяки яким людей рятували від вивезення в гітлерівське рабство, порятунок військовополонених під виглядом померлих, імітація наслідків травм і хірургічних операцій... І поряд із цим самовіддана допомога хворим, виснаженим людям.

За роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років зусиллями медичних працівників понад 72%  поранених і 90 % хворих воїнів були повернуті до лав діючої армії.

У Дніпропетровську, як і в багатьох окупованих містах, діяли патріотичні групи медичних працівників. Одну з таких груп очолювала лікар Є.Г.Попкова, яка була залишена  для роботи заступником головного лікаря  міської інфекційної лікарні Дніпропетровська. До Великої Вітчизняної війни доцент Є.Г.Попкова завідувала кафедрою інфекційних хвороб медичного інституту.

Під час окупації міста група медичних працівників інфекційної лікарні, очолювана лікарем  А.Ф.Хохулею  та заступником головного лікаря Є.Г.Попковою, ризикуючи своїм життям, постійно рятували полонених, що перебували в цій лікарні.

Коли в таборі військовополонених спалахнув тиф і стало відомо, що велика партія хворих буде доставлена в лікарню, Є.Г.Попкова з А.Ф.Хохулею   ужили всіх заходів, щоб після видужання звільнити їх від полону. Встановивши зв'язок з підпільною організацією, вони організували втечу військовополонених з німецьких таборів. Незважаючи на те, що головлікар лікарні А.Ф.Хохуля дав обербюргейместеру наступну розписку: «...Я попереджений про те, що у випадку втечі з лікарні військовополоненого буду розстріляний, і згодний із цією мірою покарання...».

Обманюючи окупантів, група медичних працівників  інфекційної лікарні видавала померлих із цивільних осіб за командирів і червоноармійців, яких після видужання виписували на волю.

Так, був звільнений Борис Сондак, згодом один з активних членів Дніпропетровського підпільного міському партії. Багатьох військовополонених лікарям удалося звільнити, штучно викликаючи тимчасово в них втрату зору або сильне серцебиття. Ставилися помилкові   діагнози - «туберкульоз легенів», «виразка шлунку» і ряд інших.

За неповними даними, група лікарів, яку очолювала Є.Г.Попкова, звільнила з таборів більше 900 військовополонених, надала медичну допомогу понад 5000 важкохворим радянським військовополоненим, які потім вели підпільну боротьбу, переходили лінію фронту й вливалися в ряди Радянської Армії.

У липні 1943р. головний лікар лікарні   А.Ф.Хохуля й Є.Г.Попкова були арештовані. Євгенія Георгіївна не здалася й у концтаборі. Вона прищепила собі дифтерію, її знову відправили в інфекційну лікарню вже як хвору.  Після видужання  її повинні були відправити в концтабір  Равенсбрюк, але їй удалося втекти.

А.Ф.Хохуля й Є.Г.Попкова дожили до світлого дня перемоги. Ім'ям Є.Г.Попкової названа інфекційна лікарня в м.Дніпропетровську. Після війни вона стала відомим ученим-інфекціоністом, професором.

Славну сторінку в боротьбі з окупантами вписала патріотична група співробітників Дніпропетровської міжрайонної лікарні, що діяла в підпіллі  під керівництвом головного лікаря М.А.Бережного (сьогодні це обласна клінічна лікарня ім.Мечникова).

Підпільна група в міжрайонній лікарні робила все можливе для порятунку людей. Довідавшись про можливість розстрілу  осіб, яких перевели з табору військовополонених, головний лікар Бережний М.О. без узгодження  з німецьким управлінням  терміново обладнав інфекційні відділення для  сипнотифозних і цим урятував 119 чоловік.

У вересні 1943 року гітлерівці запропонували М.О.Бережному виселити усіх хворих із займаних ними корпусів. Слабкі, під сильним дощем, люди ледве пересувалися, ідучи за возами й машинами, на яких покотом лежали важкохворі. Поряд з ними йшли медики, находу надавали допомогу вмираючим. Ця сумна процесія розтяглася на кілька кварталів. Хворим і медперсоналу було наказано розміститися  в 1-ій робочій лікарні на вул.Короленко, 22 у корпусах зовсім непідготовлених і непристосованих для прийому такої великої кількості людей. Багато медичних працівників жили на території  міжрайонної лікарні, а тепер не мали навіть даху над головою, тулячись  в одному  приміщенні разом із хворими, мужньо й самовіддано переносячи всі тяготи, що випали на їхню долю, надаючи посильну допомогу, рятуючи людей від смерті, каторги.

За кілька днів до вступу радянських військ у Дніпропетровськ військовим комендантом міста було наказано М.О.Бережному: усіх хворих, крім, «нетранспортабельних», а також медичний персонал  районної лікарні вивезти з міста в район станції Лошкарьовка, де нібито їх будуть чекати вагони для відправлення до Німеччини.  Таким чином командування фашистських військ хотіло прикрити відхід своїх частин мирним беззахисним населенням.

Головлікарем Бережним М.О. було зроблено все, щоб затриматися в місті до приходу радянських військ. Більш того, він наказав класти в лікарню здорових людей, які переховувалися   від вивезення до Німеччини. Ось чому 1-а робоча лікарня, або як її ще дніпропетровці називали - «Червоний хрест», до приходу радянських воїнів - визволителів була  переповнена.

У важкі дні окупації Дніпропетровщини в міжрайонній лікарні підпільна група лікарів і медсестер звільнила з таборів близько 140 чоловік військовополонених, 200 юнаків і дівчат були врятовані від фашистської каторги, одержавши фіктивні діагнози про невиліковні хронічні захворювання.

Крім того, медиками-патріотами було заховано від окупантів і збережено до приходу  радянських частин багато медикаментів і коштовної рентгенологічної й фізіотерапевтичної апаратури. Все це майно виявилося досить коштовним при поновленні діяльності лікарні після звільнення міста від окупантів.

Активно діяли медичні працівники лікарні № 1 (сел.Діївка) на чолі з лікарем  Н.А.Тихоновим. Вони входили до патріотичної групи, якою керував офіцер, втікач з полону В.М.Мараховський. Ними була організована підпільна друкарня, де друкувалися різні бланки, посвідчення, пропуски, довідки, якими медики постачали військовополонених, що бігли з таборів, і інших радянських громадян.

Лікар Манфред Генріхович Есси-Езинг, син латиського рибалки, майор Радянської Армії, після важких боїв, потрапивши  в оточення, був направлений до Павлоградського табору для військовополонених. Добре володіючи німецькою мовою та видаючи себе за місцевого німця він  увійшов у довіру до окупантів і був призначений старшим лікарем табору. Організувавши патріотичну групу, до яких ввійшли лікарі А.С.Перунова, Г.Я.Чернявський, Ф.Д.Сірих, В.Г.Ковальчук, Н.В.Очилько, С.Гулямов, медсестра М.Н.Максимович,  проводилась  велика робота по врятуванню радянських людей від вивезення до фашистської Німеччини. Від медичного персоналу ця робота вимагала  повсякденного ризику, великих моральних і фізичних сил.

Допомогу радянським військовополоненим і населенню надавали лікарі П’ятихатської лікарні, а також група медиків із села Вільні хутори, очолювана лікарем А.К.Крикендом.

Самовіддано борючись за життя радянських людей медики Дніпропетровщини розплачувалися за це власним життям. Так, у Широківському районі за допомогу військовополоненим були розстріляні лікар С.С.Желтоног і його дружина. У селі Губиниха була розгромлена й знищена лікарня разом із хворими. Розстріляли 75-літнього фельдшера Андрія Позлевича.

Добре відоме ім'я Ігоря Клюєва, студента нашого медичного інституту. Будучи членом підпільного Дніпропетровського міському партії, він брав активну участь у боротьбі з окупантами: віддавав свою квартиру під штаб, створений підпільною організацією, організовував вилазки проти фашистів, проводив з товаришами нальоти на автоколони, забезпечував підпільників зброєю, писав тексти листівок. Загинув Ігор від рук ворога, заради щастя радянських людей.

Відважним борцем проти фашизму стала колишня студентка Дніпропетровського медичного інституту Галя Романова, яка жила в селі Романково, поблизу Каменського (нині м.Дніпродзержинськ). Залишившись із матір'ю в окупованому фашистами місті, Галі удалося встановити зв'язок з підпільною організацією. Вона ховала у своїй квартирі військовополонених, які втікали з табору, збирала  відомості про противника й передавала  керівництву підпільної групи. Першого липня 1942 року  Галю із групою арештованих лікарів і молоді насильно погнали в Німеччину. У  таборі  міста Вільдау, працюючи як лікар, Галя не обмежувалася тільки лікуванням виснажених голодом і хворобами військовополонених. Знання німецької мови сприяло встановленню зв'язків з патріотично настроєними молодими французами, чехами, що працювали на заводах, а також німецькими антифашистами.

У грудні 1942 року  Галю перевели в Ораненбург - похмуре місто  таборів і катівень. Тут і народилася підпільна юнацька організація «Інтернаціональний союз», одним з організаторів  і активним учасником якої стала Галя Романова.  Члени союзу готовили збройне  повстання, що повинне було спалахнути в момент наближення радянських військ до Берліна. У результаті зрадництва  було арештовано 12 чоловік, у тому числі Галина Романова. 27 квітня 1944  року військовим трибуналом був оголошений смертний вирок Галині Романовій  і ще  шести учасникам «Інтернаціонального союзу», інших 5 чоловік, завдяки Галині, що взяла  їхню провину на себе, були засуджені на різні строки тюремного  ув'язнення.

 У м. Дніпродзержинську  споруджений пам'ятник відважній героїні «Інтернаціонального союзу»,  її ім'ям названа вулиця, на будівлі школи, у якій вона вчилася,  висить меморіальна дошка.

Ім'ям Галини Романової називають кращу групу в Дніпропетровській медичний академії. Щорічно студенти-медики проводять спартакіади на ії  честь. Посмертно Галина Романова нагороджена медаллю «За відвагу».

За роки війни у Дніпропетровській області загинуло й пропало безвісти 601 медичний працівник. Серед них 215 військових лікарів, 281 воєнний фельдшер, 53 санінструктори, 21 санітар, 31 медична сестра.

Після перемоги перед  учасниками цих подій, яким вдалося вижити, відкрилася своя дорога. Керівник підпільної патріотичної групи медиків Дніпропетровської міжрайонної лікарні Михайло Олексійович Бережной працював у Ставропольському медичному інституті (доцент, кандидат медичних наук, учений секретар Вченої ради).

Вірність обов’язку лікаря постійно виховував у студентів і М.Є.Демко. Він став доктором медичних наук, професором, і протягом багатьох років завідував кафедрою ДГМА.